Вона йшла багато днів і ночей, щоб дійти до пустелі. Найчорнішої ночі вона розпалила всередині себе вогонь, вогонь свого серця. Так, щоб воно запалало на повну силу, зі всією енергією. І почала кликати Бога.
Вона кликала його дуже довго, а ніч не закінчувалась. Ніч тривала півроку, а може й довше, і день все не приходив.
І тоді Бог прийшов, і він виявився такий старий, як сам світ. Він був сама старість. І не говорив.
Тоді вона розклала на землі кістки тих, хто загинули на війні. Тих, хто захищали нашу землю. Невинно полеглих.
І її вогонь продовжував горіти, і захопив всю її. І вона палала. І в тому вогні вона змогла вимовити своє прохання до Бога. Вона попросила Бога показати їй Його долоню, і він показав. І вона почала гадати Господу по руці, щоб побачити, коли закінчиться війна.