Це робота про те, що залишається після руйнування — не уламки, а живі образи, які здатні трансформуватися і зберігати сутність. Мисткиня досліджує памʼять, культуру, тілесність і простір, які, попри катастрофи, продовжують жити. Ідея полягає в тому, щоб показати тонку межу між втратою і відновленням, як із фрагментів минулого — ніби з битого кольорового скла — може постати нова цілісність. Мисткиня використовує архівне фото своєї мами з радянської молодості — часу, коли українська ідентичність була під тиском. Цей образ поєднується з сучасними фотографіями, щоб створити діалог між поколіннями і передати непреривність культурного досвіду — навіть у час війни.
Полотно, лазерна експлікація, акрил, олійні фарби, аерозольна фарба.
Робота складається з двох полотен розміром 165х140 см та 85х140 см.