Aspiration of Icarus досліджує внутрішній конфлікт між людською близькістю та самотнім слідуванням за вищим покликанням. У центрі уваги — дві постаті, розділені напрямком погляду: одна уособлює земне любовне прихистку, присутність та відданість, тоді як інша, попри фізичну близькість, вже лине думками вгору — до ідеї, майбутнього чи долі за межами людського дотику.
Крила, як алюзія на міф про Ікара, постають метафорою одночасного тріумфу досягнення неможливого та неминучої ціни амбіцій. Твір ставить етичне питання: чи є рух за власним генієм зрадою тих, хто любить? Відкрита інтерпретація дозволяє бачити у постатях закоханих на перехресті, батьків, які відпускають дитину, або ж подвійний портрет єдиної душі, де одна частина «Я» з тугою озирається назад, а інша — дивиться у майбутнє, запитуючи, чи можливо сягнути сонця, не полишаючи землі.