Після тисяч повторень рух перестає належати тілу. Він відділяється від м’язів, від зусилля, від наміру і починає існувати самостійно — як світловий слід, як хвиля, як пам'ять. «5000 маваші ґері» народжується у просторі між дією та її відлунням, між присутністю і розчиненням.
На поверхні полотна проступають примарні фігури, але вони не є головними героями. Вони виникають лише на мить, щоб знову розчинитися у потоках кольору, ритмах ліній і густій живописній матерії. Те, що залишається — не образ людини, а її енергія, відбиток руху, який продовжує існувати поза часом виконання.
Ця робота є спробою зафіксувати момент, коли повторення стає медитацією, а дисципліна переходить у стан внутрішньої свободи. Там, де закінчується форма, починається рух. Там, де зникає тіло, залишається його пам’ять.